Періпл: від Дністра до Дніпра (1)

[sposterig]

Навесні 2013-го року я повернувся в Україну після шести років відсутності, і опинився в ситуації повної відв'язаності: роботи і сім'ї не було, а гроші і здоров'я були. Що робить нормальна людина в такому стані? От тобі що перше на думку спало? Ну звісно. Їде к морю.

***
Вид на море у вікні давно був моїм неоригінальним (от Бродського тільки не згадуй, будь ласка) і неконкретним уявленням про покой і волю; і я подумав: фантазії — фантазіями, а коли ж їх втілювати? Треба ж спробувати, хоча б і в якості психотерапевтичної вправи. Грошей мені вистачає на квартиру чи недорогу хату, а професія мене до жодного місця не прив'язує. І ще (та яке ще, кого я дурю? не ще, а це і є головне!) я дуже люблю їхати. Дивитись, зупинятись, нюхати, і далі їхати. Це не road movie, бо я не вступаю в спілкування і пригоди, а скоріш догляд за мотоциклом - транс і розмірковування. Поїду, і дивитимусь на приморське життя, може, десь мені сподобається.

Відразу вирішив не їхати на Азов, хоч ніколи там не бував, бо мав (вже довго згодом виявив, що хибні) упередження проти задимленого Донбасу і плаского берега. Відмовився і від Криму: ЮБК красивий, та дорогий і небезпечний, Севастополь я добре знав по роботі і вважав його містом злобним і захаращеним (чесно, це я не з повоєнної позиції кажу, я справді тоді так вважав), Євпаторія і околиці негарні і пильні. На Дунаї я бував — у Вілкові і Ізмаїлі — там не рів'єра, а багнюка, не подобається, та і хочеться мати в досяжності якесь велике місто на всяк випадок, а Бесарабія — це глухий кут.

***
Лишається узбережжя від Дністра до Дніпра — теж немало. І все мені невідоме і цікаве. Ну, крім Одеси, її всі знають.
Сів у недавно купленого “туксона” і поїхав на ту Одесу.

***
Спочатку в Умань заскочив, думав, на хвильку - місто історичне і цікаве, але в мене інша мета.

Тим не менш не втримався зайти в краєзнавчий музей. Ось таку картину побачив:

Люди тікають від війни. Хто б повірив, що за якийсь рік і ми тікатимемо?! Моторошно.

Умань відома єврейськими хасидськими меморіалами, бо це була одна з найбільш значущих громад — але я їх не мав часу дивитись. І є тут пам'ятка паркової архітектури “Софієвка” - феєричне місце! Поставлю фотку, не можу утриматись, хоча я її відвідав зовсім іншого разу

Там в парку є ресторан, в який зібрали скульптури, а в парку стоять копії.

А геральдика уманська отака:


***
Швидко доїхав до Одеси.

Це місто мені дуже подобається. Я взагалі довірливий і згодливий лопух, що побачив — те і полюбив; але Одеса об'єктивно має (на мій погляд) багато розкошів і переваг. Навколо неї створилася ціла літературно-мистецька аура, яка мене теж зачаровує, але і без неї місто красиве і цікаве.

Пошарпане місцями і дороги погані — це правда, але воно навіть додає вінтажу.

Прогулявся по місту — але я його і так знаю, а треба нове вивчати, то рушив далі. Десь на околиці виходив кави взяти, і як від'їжджав, то мене міліціонер зупинив і зробив зауваження, що я не пристібнувся паском. І відпустив. Я подякував і здивувався сам — зазвичай і сам пристібуюсь, і всіх в машині примушую, навіть тих, хто ззаду. Вітер странствій, мабуть, мене сп'янив.

***
Курортне село Затоку проїхав, лише раз зупинившись. Це не виглядає як місце для життя, це виглядає як куротникооброблюючий конвейєр. І тісно там дуже — і на вузькій єдиній дорозі, і на вуличках. Ну а чого чекати — це ж коса між морем і затокою. Не сподобалось мені.

***
Вже в темряві в'їхав у Білгород-Дністровський. В кафе повечеряв, але готель не захотів шукати — від'їхав за місто, зупинився в лісопосадці, крісло відкинув і спальника розстелив — ось і ночівля.

***
Рано прокинувся, перевдягнувся і пішов роздивлятись місто. Виявився звичайний райцентр, типове колишнє село з радянською і пострадянською архітектурою. Крім, звичайно, фортеці!

Фортеця грандіозна, і історія її грандіозна — від давніх греків через генуезців до молдован і турків. Всі її господарі на своїх мовах називали її “білою фортецею”, але чому — я не знаю. Десь читав, що у східних народів білий колір символізував захід (а чорний — північ, тому Чорне море), але першими назвали місто “білим” римляни, яких до східних народів не віднесеш.
Під стінами кріпості залишки житл

Стоїть фортеця на березі широкої і довгої затоки, утвореної впадінням Дністра в Чорне море. Власне, це майже озеро, бо вихід в море перекритий косою із вузькою протокою.


***
З Білгорода я проїхав трошки в напрямку Молдови вздовж затоки, але села там на мене не справили враження. Вони виявились не такі, як Алупка чи Масандра, а такі, як Рогозов. І я передумав далі роздивлятися Бесарабію, а поїхав на протилежний берег затоки і незабаром був у Овідіополі.

***
Ох, ну нема, я бачу, ради - хоч не хоч, а запускаю Бродського: «Если выпало в империи родиться - / Лучше жить в глухой провинции, у моря». Уфф, все, раніше сів — раніше вийшов, все одно ж десь та мусив би це зацитувати, не обійшовся б; так краще вже в найдоречнішому місці. У ліричному герої, який це у Бродського каже, прозоро вгадується засланий на чорноморський кордон римлянин Овідій — а це містечко саме на його честь і було названо російською імператрицею. Вони тоді всі марили відновленням Візантії із собою на чолі, тож все на шляху перейменовували на античний кшталт — ось і це селище підвернулося під руку. Насправді Овідій доживав не тут, а далеко південніше, але хіба росіяни колись переймалися реальністю?
Зараз це спокійне розлоге пегете на схилі до затоки. Мені було в ньому затишно і нудно.

Походив по ньому, але якоїсь мальовничої зони чи набережної не знайшов. Попався на очі мені ідіотичний монумент воїнам-інтернаціоналістам: якого такого змія ці побєдоносці ломанулися вбивати світ-за-очі?

Ще й танків понаставили.

Забувати афганську війну не слід, це правда, але пам'ятники їй мають бути такими, як в Києві — із жалем і трохи із соромом.
Овідіополь приємне місце, але нецікаве.

***
Далі через прибережні села заїхав в Іллічівськ. Фёдоркузьмичск, псякрев, це ж треба такі назви нелюдські придумати. Тепер, на щастя, він вже Чорноморськ.

Іллічівськ ввів мене у захват. Красиве місто, доглянуте, прикрашене, на високому березі над морем, з приморським парком, сходинами до пляжу (де я бігом-бігом відкрив собі сезон купання), з хорошими пабами, з новим асфальтом!

Виглядає дуже добре. Власне, недивно - воно живе найбільшим в Україні портом, бабло тече потоком. Я колись попав на засідання до тодішнього київського мера Омельченка, так він присутньому там меру Іллічівська ледь не кланявся, в такій той був вазі.


Під схилом берега якийсь приватний сектор; я зацікавився і спустився туди — але це виявилася не житлова забудова, а такі типу гаражі для човнів, з житловими каптьорками. Був би старий — купив би таке і жив у ньому, і на човні плавав - але поки що ні, тісно.

В цілому, зробив собі помітку, що це хороше місто для життя.

***
Одесу я об'їхав і за нею став перебирати одне за одним приміські селища: Крижанівка, Фонтанка, Вапнярка. Є там і красиві віли, але в основному звичайні сільські хати і двох-трьох-поверхові будинки п'ятдесятих років. Вони на високому березі моря — але села найзвичайнісінькі, жодного субтропічного колориту. Кури гребуться, гаражі, виноград такий самий як в моїх батьків на дачі. І що тут приморського? Навіть пляжів нема.

В принципі, купити хату можна, а за цивілізацією їздити в недалеку Одесу. Але тоді вже простіше купити квартиру в Одесі, а за агроромантикою їздити в Вапнярку, нє?

***
Десь там в степу побачив такий монумент:

Вітчизняна війна по Одещині пройшла тяжко, бої були і при обороні, і при визволенні. Один з моїх дідів тут десь воював, але йому пощастило — він через Одесу і Крим відступив на Кавказ, і не застряг в оточеннях. А цей пам'ятник "412-а батарея" — я потім почитав в інтернеті — про лютєйшу бєспощадну хєрню: тут під час облоги Одеси на ворога кинули беззбройних новобранців-шахтарів з Донбасу, і тут їх всіх за одну ніч і вбили. Нещасні хлопці, Господи помилуй, нещасний народ. І цій хтонічній ганьбі ставлять отаку пафосятину! І зараз тих самих донбасців ті самі командири так само ведуть на смерть! Я сподіваюсь, що тепер вже небагато таких довірливих, але трохи, бачу, наскреблося. Ну тоді хоч ті шахтарі могли сказати, за що воюють, а зараз? Брєд якийсь.

До речі, серед тодішніх фоток отака попалась:

Це, якщо я не помиляюсь, затока між Вапняркою і Дофіновкою. Але як тобі оцей рекламний плакат? Тоді я його, мабуть, і не помітив, а зараз просто око ріже - який ще, сука, “Росс”?! Чемодан-вокзал-“Росс” тобі, а не реклама, бойкот нахєр!
Але це тільки я так відчуваю, головнокомандувач наш іншої думки.

Ну годі про політику, поїхав далі по тринадцятому року.

***
Проїхав я села вздовж моря і уперся в затоку з великим портом в ній; оминув її і в'їхав, як той Водемон у казковий замок, у місто Южний.

Враження мої найкраще назвати “зачарування”. Я по цьому містечку ходив як у трансі, реально: серед степу і рогулєватих сіл раптом встає соцреалістичний парадіз!

Розкреслений начетверо, як римський табір, просторий, відкритий, озеленений, декорований — і навіть, не повіриш, обнесений стіною! Клянусь вусами святого Тарасія, він обнесений по квадрату земляним валом! І пляж поруч, і магазини в центрі, і космічний корабель над усім цим — а що такого, можемо собі дозволити!

Всередині корабля спортивний комплекс.

Місто живиться іншим портом, меншим, але явно не гіршим. Акуратна чверть міста — підстрижений пустир, зарезервований, мабуть, під майбутню забудову. Я ж колись сюди переїду, то вони і завбачили мені місце.


Ага, ще чого! Дурних нема — я “Плетеного чоловіка” дивився! Не може бути все так ідеально, щось таїться тут! В таких корпоративних містечках зазвичай щільний корпоративний дух - мабуть що практикують жертвоприношення чужаків, не інакше.
А може то в мене паранойя, а живуть тут добрі і привітні люди:

"Мов поганих не буває - кажуть вони, - є погані язики"

***
І з цим напуттям я рушив далі вздовж нашого степового взмор'я.

Comments

[gvynt]

Дякую за розповідь, мені дуже сподобалося! Одного разу, давно ще, я був у такій подорожі-"трансі", як ви це назвали, коли їдеш і їдеш собі, і спинитися важко. Незабутнє відчуття.

[sposterig]

дякую, що читаєте :)