gvynt: (Default)
[personal profile] gvynt posting in [community profile] travel_ua

Побачив у новинах статтю про те, що до міста завітали автоманьяки з благодійного чеського клубу Янголи Пекла Diamond Race, та вирішив привітати їх особисто.

На жаль, я спізнився — мабуть, вони заїхали до готелю Kempinski лише на хвильку, щоб вигрузити мішки з благодійними пожертвами, отримати свою бочку авіаційного керосину та рушити далі бити автопробігом по бездоріжжю та разгільдяйству. Біля входу з усіх суперкарів була лише самотня "ламборджині". Але і вона привертала неабияку увагу перехожих, бо Вільнюс у цьому сенсі не Київ, тут півтори суперкари на все місто, і люди не балувані. Не те щоб тут не було багатіїв, просто вони оволоділи мистецтвом їздити містом на велосипедах, не відчуваючи комплексу неповноцінності.

Тож сьогодні не вдалося побачити на власні очі всю оту красу, а лише шматочок:




В якості компенсації треба трохи пройтись містом, не зважаючи на погоду. На задньому плані — Кафедральний Собор св.св. Станіслава і Владислава, найцентровий центр, звідти і почнемо.

Дзвіниця собору, сам собор та пам'ятник князю Гедиміну (або, як вимовляють литовці, Гедімінасу), засновнику Вільнюса. Цей пам'ятник було встановлено 1996 року.  До речі, граніт на постамент було надано урядом України:




За князем можна побачити коня, а за конем — репліку старовинного чи то годинника, чи то календаря. Хто розуміє, як ним користуватися, той молодець. Особисто я не розумію:




Ще трохи далі — "наше всьо": Замкова гора із Верхнім Вільнюськім замком та його знаменитою Вежею Гедиміна




Вежею повзають маленькі фігурки туристів. Замок та гора відкриті для відвідування, також можна піднятися на оглядовий майданчик, що на верхівці вежі. Але зараз негода, людей мало:




Навколо постіно ведуться археологічні розкопки та реставраційні роботи, тому територію частково огороджено парканом:




На гору веде спіральний узвіз — серпантин, вимощений бруківкою. Це така стародавня військова хитрість, щоб легше було боронити князівський спокій від тевтонських лицарів та дівчат на високих підборах:




Але ми сьогодні туди не підемо, прогуляємось парком у підніжжя гори:




Невід'ємна частина міського життя, стріт-арт. Це було наклеєно на ліхтарному стовпі якимось хлопцем, що страждає від нерозділеного кохання:




А ось і та сама шпаківня-дуплянка. Вхід броньований, щоб тато-шпак, повертаючись увечорі з сусіднього генделика, не виламав випадково могутнім плечем одвірок. А кольорова пластинка призначена для того, щоб він не переплутав шпаківні:


 

Один із генделиків. Крутять матчі Чемпіонату Світу з футболу, люди щось пиють та дивляться телевізор (він лишився поза кадром):




Початок вулиці Пілєс (Pilies gatvė), "Замкової". Це одна з найстаріших вулиць міста, їй вже більше ніж півтисячи років:




Перейдемо дорогу. Ми сьогодні гуляємо пішки, тож наш світлофор — той, що з людинкою. Дочекаємось
зеленого:




Вулиця Пілєс. Вона не довга, десь пів кілометра, але концентрація старовинності і туризму тут зашкалює. Сьогодні не дуже людно, бо по-перше, вівторок, тоді як основна маса туристів приїздить на вихідні, а по-друге, хмарно і зранку йшов дощ, а це лякає необізнаних туристів (тих, що не знають, що Вільнюс без хмар — те саме, що і Анталья без сонця):




Антикварна крамничка, тут туристи із Західної Європи мліють від радянської екзотики. Поляки, українці та білоруси сюди заходять не часто. Знайдіть серед іграшок над дверима ті, що знайомі з дитинства:




Зазирнув у провулок в арку, яких тут багато, та побачив, як голуб годує своє поки що огидне, лисе пташеня. Ось, значить, звідки вони тепер беруться. А колись містом була поширена мода розводити їх у голубниках. Перепрошую за якість світлин, для моєї мильниці там було замало світла:






До цієї вулиці декількома середньовічними будівлями прилягає Вільнюській Університет (заснований 1579 р.), тож багато що на вулиці вказує на приналежність до студентства, як, наприклад, оця алегорична скульптура Філології:




Меморіальна дошка на будинку, де під час навчання малюванню у 1829-1830 р.р. жив Тарас Шевченко:




Готелі, крамниці, кав'ярні та ресторани — все прикрашено квітами або якимись чудернацькими інсталяціями (або і тим, і тим водночас):






З вулиці Пілєс звертаємо на вулицю св. Йони (Šv. Jono gatvė).

Дзвіниця костьолу святих Іванів (так, одразу двох святих: Івана Хрестителя та Івана Євангеліста), що розташована на території Університету, містить всередині єдиний в Литві маятник Фуко. Іронія у тому, що цей маятник призначений для демонстрації обертання Землі навколо своєї осі (як ми всі, звичайно, пам'ятаємо зі шкільного курсу фізики - чи не так? :) і одразу загадка для цікавих: скільки в Україні маятників Фуко?).

Але не думаю, що його розмістили у дзвіниці задля того, щоб помститися католицькій церкві за Джордано Бруно: просто цей прилад має 68 метрів заввишки, і у старовинному місті дзвіниця як найкращє пасує для його розміщення. Наразі він і оглядовий майданчик нагорі відкриті для відвідувачів-туристів, але ми покажемо його якось іншим разом. Поки що — екстер'єр дзвіниці (попереду — прапор на посольстві Польщі):



А далі — вулиці, вулиці, вулиці...