[personal profile] sposterig posting in [community profile] travel_ua
Згадки і фотки

***
Минулої зими їздив у Чернігів. Особиста, емоційна мапа країни відрізняється ж від фактичної? Мапа - не територія, як кажуть психологи. так ось на моїй мапі Чернігів чомусь є місцем на краю ночі, страшним трохи, Чорнокнигів якийсь. Злилися тут давноруські билини, де на Чернігів дорожка прямоїзжа заросла і моторошний соловій в лісах ходить. І зловісне затемнення сонця в "Слові о полку" чернігівського таки князя Ігоря. І літопис про митрополита-втікача ХІІ сторіччя Костянтина, що, помираючи в Чернігові, заповів тіло своє собакам кинути - на покаяння чи на таку гординю? - що і зроблено було. І те, що за Черніговом - кордон, а за кордоном - Росія, велика, байдужа, порожня, а згодом і ворожа. І те, як колись наприкінці дев'яностих поїхав я вперше у Славутич: спершу чернігівська траса, аж раптом - довга пуста дорога через ліси, і в кінці її - штучне місто-ефемерида в тупику посеред хащів. І просто - давнина, древність, старожитність цього міста, дядька міст руських, міста, яке вже стояло, коли і саме слово "місто" було для тутешніх людей дивним.

***
І ось я на міському валу, а з нього бачу безкраї ліси і болота.



Такими всі наші давні міста були на початку своєму: тіснява теплих будиночків на високому березі - а навпроти болотяний низький берег аж куди око сягне. Київ таким був (тисячу років стояв на правому березі, і на лівий не зазіхав аж допоки залізницю протягнули), Юр'їв-Біла Церква, Переяслав на Трубіжі. Уявляю відчуття тогочасного городянина: ось край твого світу, а далі - незалюднена земля на кілька днів ходу, де і рись чатує, і тугарин кочує, і болото парує. Тут, думаю, одночасно і агорафобію, і клаустрофобію схопиш.
А в межах стін - цивілізація. В Чернігівському дитинці (кріпості, кремлі) збереглися кілька домонгольских церков. Для нашого краю це як Атлантида якась з глибини глядить. Крім Києва, ще в Овручі одна така збереглася, а де ще?






Це Спасо-Преображенський собор ХІ сторіччя (ні, ти ще раз перечитай: ХІ - це значить одиннадцятого. Одиннадцятого, розумієш?!)





В ньому музей.







Різав майстер, якусь казку нам розповідав каменем, а ми зараз слухаємо:



Овва, а це Григорій Щербина! Я його як побачив, то здригнувся, ніби зустрів когось, з ким в підлітковому віці бився район на район, а зараз напружуєшся і не знаєш, як реагувати на такого земляка. Я про нього випадково дізнався: в сербській Митровиці побачив йому пам'ятник, а тоді почитав в інтернеті. Царський чиновник - але і український географ. Так виявляється, він з Чернігова.



А це стильний аксесуар прошареного на трендах меломана. Ну і що, що провінція, ми і тут в Чернігові за свіжими треками слідкуємо і хвилю ловимо.



В моїй юності wannabe-діджеї ходили з подібними торбами, розміром під вінілові платівки. Я ні, я з касетним плеєром ходив, він в кишеню поміщався.

Оце П'ятницька церква 12 ст.



Ну, це центр, звичайний, такий як в усіх пізньосталінських обласних центрах. А вони в нас всі пізньосталінські, бо Велика Війна зтерла все попереднє.





Далі від центру Троїцько-Іллінський монастир.



Його сам Антоній Печерський проїздом з Києва на Афон заснував в 11-ому сторіччі. Чортів тутешніх тримав строго, що ти! Не сміли і копитцем добру чернігівчанку пхнути. Ну, коли вже я   в такому святому місці, то мушу роздивитися його і з неба, і з-під землі.

Поліз спершу на небо. Отакенна дзвіниця:



А я боюся висоти, як той чорт діда Антона, дрижу увесь - але заліз. Ось монастирський собор:



Ось місто:



Ось птах:



Я як його на височині такій побачив, то аж млосно мені стало, і поповз я тремтячими ногами вниз.
Хух, ледь спустився. Поліз тепер під землю. Під пагорбом в яру - древні чернечі нори.




Невелички, світлі, просторі, затишні.



Вміли ж люди устраювацця, не те шо в столицях ваших - в Лаврі печери мрачні і тісні. А тут краса.

***
На зворотньому шляху заїхав в Козелець, райцентр Чернігівської області.



Ось місцевий собор 18-го віку.



У дворі хрест пам'яті жертв Голодомору



А це Вознесенська церква, побудована чи то в 1772 році, як табличка на ній каже, чи то в 1874 році, як вікіпедія пише. Плюс-мінус сторіччя - хіба для Чернігівщини це строк? :)



В церкві музей і галерея місцевих художників. Одна картина мені сподобалася своєю простотою і документальністю:




Ось подивися на них, сіверян, що жили тут між лісів і болот, і розорали їх, і зробили з них людську землю, і побудували всі ці церкви, і пережили всіх монголів і всіх голодоморів, і все переживуть.

Древній Чернігів - як вийшов із книги!
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.